День Української вишиванки

15.05.2019

16.05.2019 - День Української вишиванки від історії до сьогодення!

Споконвіку вишиванка для українців була не просто одягом, є оберегом —символом здоров’я, краси, щасливої долі та єднання з душею свого народу. Всесвітній день вишиванки — свято національної єдності, адже він об’єднує українців незалежно від місця проживання. Вишиванка для українця — наша національна святиня, яка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і зв’язок багатьох поколінь. Український народ ставиться до вишиваної сорочки як до святині. Вишиванки передавалися з роду в рід, зберігалися і зберігаються досі як сімейна реліквія.

Історія вишиванки у давні часи

Українська вишивка бере свій початок у період трипільської культури, епохи пізнього неоліту. На території сучасної Черкащини, археологи мають знахідку, датовану VI ст. нашої ери: зображення чоловіків, одягнених у щось дуже схоже на український національний костюм. А також ще Геродот стверджував, що вишивкою був прикрашений одяг скіфів, які довгий час проживали на території України. Дослідники розповідають, що у давні часи процес вишивання можна було назвати ритуалом, до якого залучалися із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що жінки не копіювали чужі узори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Вишивальниця, володіючи "мовою" орнаментального письма, через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, на добру долю для себе, чи рідної людини. Вважалося, що відшити чужий узор для сорочки, означало взяти на себе чужу долю. Перші вишивки на території слов’янських країн мали більш релігійний зміст і оберігали їх власників від зла. Діточкам при народженні обов’язково дарували вишиту сорочку та вірили, що вона оберігає малюка від злих духів. До трирічного віку першу вишиту сорочку шила саме мама. У цю сорочку вона вкладала всю свою материнську любов і енергію, аби та захищала малюка. Колірна гамма та особливості орнаменту вишивки залежали від місцевості, від звичаїв і культурних цінностей.

Вишиванка за часів Київської Русі

В часи Київської Русі виникло і набуло розквіту мистецтво вишивки золотими та срібними нитками. Така вишивка прикрашала одяг феодальної знаті та священнослужителів, зустрічалася в убранстві храмів та княжих палат. Простий люд прикрашав сорочки орнаментами, прошитими червоними та чорними нитками. Згадки про вишитий одяг є у багатьох письмових джерелах, насамперед у «Слові о полку Ігоревім», в Іпатіївському літописі та інших пам’ятках. Київські князі всіляко підтримували традиції вишиваного одягу.Тому й не дивно, що на той час, вишивка вважалася однією з найбільш шанованих професій. Першу школу вишивки в Київській Русі створено в ХІ столітті. Її заснувала Анна, сестра Володимира Мономаха. У школі дівчата опановували мистецтво гаптування золотом і сріблом. І навіть, маючи широкий вплив з боку інших народів на культуру стародавньої Русі, вишивка залишилася практично недоторканою, зберігаючи традиції та свою унікальність.

Вишиванка XIX століття

На межі XIX - XX століть у містах спостерігається тенденція відокремлення вишиванки від традиційного костюму. Це в першу чергу стосується чоловічої вишитої сорочки, яку починають носити в поєднанні з європейським одягом. Провідну роль у започаткуванні моди вдягання вишиванки під піджак часто надають українському письменнику, поету та публіцисту Івану Франко, який одягнув поверх вишиванки піджак

Вишиванка за часів Незалежності України

З набуттям Незалежності України, інтерес до національної творчості багаторазово зріс, а також збільшилася кількість приватних шкіл вишивки. Все більше можна спостерігати різноманіття вишивки на виставках, народних ярмарках, в магазинах. Надзвичайно тішить, що з кожним роком українські традиції не просто відроджуються, а й стають невід’ємною частиною нашого життя. А такий прекрасний елемент, як вишиванка, все більш затребуваний у гардеробі сучасної людини. Це частина стильного та сучасного образу, від класичного до повсякденного. Українська вишита сорочка пройшла довгий та часом нелегкий шлях до наших днів. Наші предки залишили нам у спадок величезний скарб. І ми зобов'язані не тільки не втратити цей скарб, а й примножити його та передати у спадок нашим нащадкам.